Кларнетизм у творчості Павла Тичини

«Кларнетизм – термін, запропонований Ю. Лавріненком та В.Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П.Тичини і походить від назви його збірки "Сонячні кларнети" (1918). Кларнетизм вказує на "активно ренесансну одушевленість життя" (Ю.Лавріненко), перейняту енергійними світлоритмами.

Новатор – так слідом за Горьким нарекла історія Тичину, виділивши цим самим одну з найяскравіших рис його творчості. Тичина належить до когорти митців, котрі скрізь і завжди шукали «свій корень» і «свій глагол». Він вмів піднестись на ті верховини, куди не ступала нога його попередників. Талант Тичини могутній і щедрий. Він збагатив художню скарбницю творами феноменальними за своєю правдивістю, щирістю, неповторністю ліризму і досконалістю форми.

1918 рік став поворотним пунктом у мистецькій долі поета. Перша збірка віршів «Сонячні кларнети» принесла йому заслужену славу і визнання. Вона стала значною подією в українській літературі, ознаменувавши появу нового таланту, яскравої художньої індивідуальності.

Основу збірки становлять вірші, написані у дожовтневі часи. Більшість із них присвячено темі природи, кохання, але поет не лишався байдужим і до суспільних явищ. Тоді для нього було ще багато чого неясного в суспільній боротьбі. В його світогляді проявлялись суперечливі риси. І, незважаючи на це, «Сонячні кларнети» відіграли важливу роль у розвитку української поезії. Не раз відзначався високий художній рівень цієї збірки, з появою якої відкрився для читачів новий «сонячнокларнетний» світ, сповнений буянням, радісної природи, наскрізь пронизаний сонячною музикою.

Багато дослідників відзначають музичність «Сонячних кларнетів» як найхарактернішу особливість збірки.

П. Тичина зробив те, чого так довго і без особливих успіхів домагалися декаденти, –  винайшов не бачений досі синтез словесних і музичних способів вираження. Поет досяг такого синтезу саме тому, що «озвучував» поетичний твір не тільки через сонорику слова, а й через його семантику. Ось один із найпоказовіших прикладів такого «озвучування»:

Гаї шумлять —

Я слухаю. Хмарки біжать —

Милуюся, Милуюся — дивуюся, Чого душі моїй

так весело. Гей, дзвін гуде —

Іздалеку. Думки пряде — Над нивами.

Аналізуючи механізм сприйняття музичних тропів «Сонячних кларнетів », можна помітити, що центральним, найактивнішим «подразником» є слово, яке означає певне музичне чи звукове поняття,— кларнет, звук, дзвін, музика, мелодія, пісня, арфа, скрипка, флейта, наприклад: Горить тремтить ріка, як музика...є

Арфами, арфами —

Золотими, голосними обізвалися гаї...

Кожне виділене слово є ключовим при сприйнятті фрази — без нього вона не зрозуміла. І тому текстові фрагменти, в яких смислова навантаженість сконцентрована на словах, що позначають музичнозвукові поняття, викликають складний комплекс асоціацій, серед яких домінуючими є музикальні.

Поет широко користувався методом передавати словом своє синестезичне сприйняття звуку. Такий метод дослідники творчості П. Тичини назвали кларнетизмом. В ньому була певна художня доцільність: він знайшов лаконічний і місткий спосіб характеризувати звук. «Сонячні кларнети», «арфами, арфами золотими», «в чорному акорді» — характер усіх цих тропів є виразно синестезичним.

Досить часто П. Тичина оживлює звуки, надає їм виразної емоційної характеристики:

Лиш від осель пливуть потужні, обнявшись дзвони...

або

Танцюють звуки на дзвіниці, І плаче дзвін.

Талант П. Тичини, в якому геніально поєднано абсолютний музикальний слух, здатність до синестезично-асоціативного сприйняття дійсності і найтонше відчуття слова, – явище рідкісне. У своїй музикальності поет настільки самобутній, що його неможливо наслідувати. Він недоступний для епігонів найвищої кваліфікації. Можна вважати, що кларнетизм – це самобутній творчій метод поета.

Підхід автора «Сонячних кларнетів» до музики – це не підхід аматора, навпаки, це підхід професіонала, який віддав музиці багато років життя. П. Тичина грав на багатьох музичних інструментах, сам складав музику. Звідси, очевидно, і походило бажання ввести музику в поетичний текст, бажання, яке привело поета до справжнього мистецького успіху.

Збірка П. Тичини «Сонячні кларнети» – це цілісна річ, зі своєрідним баченням світу, написана віртуозним стилем. До неї увійшли найкращі поезії: «Гаї шумлять...», «Десь надходила весна...», «Подивилась ясно...», «Хор лісових дзвіночків», «Квітчастий луг», «Арфами, арфами...», «Ви знаєте, як липа шелестить...», «Молодий я, молодий...» і багато інших.

Вірші «Там тополі у полі», «Гаї шумлять», «Хор лісових дзвіночків» – це яскравий приклад поезії, в якій природа стає поетичноодухотвореною, вона ніби вторить душевному станові ліричного героя. Ніжний ліризм, психологічне олюднення природи в поєднанні з яскравістю деталей надає віршам збірки неповторності. Жоден із них не обходиться без чарівних – життєрадісних чи сумних — образів природи.

Саме назва «Сонячні кларнети» поєднує в собі людське і природне начало. Про що б не говорив П. Тичина — кохання, соціальну дійсність, власні роздуми щодо життя — скрізь присутня природа.

Поет молодий, завзятий до життя, і сповнюють його космічні відчуття до повного злиття з природою (поезія «Не Зевс, не Пан...»). Тут Всесвіт для ліричного героя збірки перестав бути Божим володінням:

Не Зевс, не Пан, не Голуб Дух — Лиш Сонячні Кларнети.

Космос для нього сповнений танцями, музикою, ритмом. Галактики нестримно рухливі, світлі, осяяні, безмежні в просторі і часі.

Збірка «Сонячні кларнети» вражає гармонійним поєднанням музики, барв, звуків природи, сонця.

Це справжній гімн життю, пісня ніжності, радості й суму. Вишукані, ніжні й тонкі, барвисті й мелодійні вірші «зачарували весь світ». У книзі «Сонячні кларнети» молодий Тичина висловив своє розуміння життя, кохання, гармонії природи, Всесвіту. Поезія зачаровує читача пульсом світового життя, пристрастю, трепетом, бурею людських почуттів.

Отже, в цій найпоетичнішій збірці найкраще розкрився самобутній творчий метод П. Г. Тичини.

Література

1. Ковалів Ю. Кларнетизм Павла Тичини – нереалізована естетична концепція// Слово і час. – 2003. – №1. – С.3 – 8.

2. Коцюбинська М. З любов´ю і болем. Спогади про П.Тичину// Українська мова та література. – 2001. – №4. – С.1 -3.

3. Коцюбинська М. Мої обрії. В 2 т., Т.1. – К.: Дух і література, 2004. – 336с.